Пам'ятайте, коли ваша мама застерігала не бігати по сходах, так як можна впасти і вдаритися? Або коли ви тримали руку над полум'ям свічки і починали відчувати опік? «Закони UX» працюють за схожим принципом - це причинно-наслідкові зв'язки, коли одна подія (причина) викликає іншу (ефект). Незалежно від того, розуміє їх дизайнер чи ні, правила «законів» все одно працюють - і в подальшому впливають на ефективність дизайну.
Міколосом Філіпс розповідає, як застосувати психологічні та інші закони на користь UX, а ми публікує переклад.
Візьміть, наприклад, закон Міллера, згідно з яким «короткострокова людська пам'ять не може запам'ятати і повторити більше 7 елементів». Коли правило ігнорується, люди змушені докладати більше зусиль. Професіонали UX називають це явище когнітивним перевантаженням.
Ігнорування закону Міллера може мати негативні наслідки, зашкодять UX. Наявність надмірної кількості елементів, які людина повинна запам'ятати, може привести до фрустрації і паралічу в прийнятті рішень.
Двоюрідний брат закону Міллера - це закон Хіка, в якому говориться: «Час, необхідний для прийняття рішення, збільшується зі збільшенням кількості елементів і складності вибору». Легко зрозуміти, як вони пов'язані. У погано розробленому сценарії обидві ці закони можуть порушуватися одночасно за допомогою UI, який надає занадто багато можливостей вибору, і просить людей пам'ятати занадто багато під час процесу.
Також є закон Фіттса. В контексті людино-комп'ютерної взаємодії (HCI) на десктопах закон Фіттса передбачає, що «час, необхідний для швидкого переміщення до цільової області, залежить від відстані до цілі і ширини мети». Наприклад, наскільки велика кнопка і як далеко вона знаходиться від позиції курсора в інтерфейсі користувача.
Багато UX-дизайнерів забувають, що закон Фіттса, як і багато інших UX законів, можна використовувати креативно. Наприклад, зробити деструктивні дії важкодоступними, як то перезавантаження або кнопку "cancel" в веб-формі.
Важливо пам'ятати, що, як правило, закон Фіттса не застосовується до мобільних пристроїв. Однак, навіть якщо немає курсору для подорожі в цільової місця, дизайнер може використовувати відстань від одного дотику до іншої, щоб перешкоджати або сприяти взаємодії. Наприклад, іконка "logout" може бути розміщена в верхній частині екрану мобільного телефону і підтвердження може з'явитися внизу.
Відмінний досвід клієнта базується на довірі і змістовних, послідовних ітераціях. Будь-дизайнер повинен враховувати когнітивну психологію і вплив своєї роботи на цільову аудиторію. Наприклад, якщо розглядати банк з більш ніж 25 мільйонами мобільних клієнтів, то легко зрозуміти, як ігнорування законів UX може серйозно заважати ефективності програми та компанії в цілому.
Зібрані разом ці UX закони можуть допомогти в створенні найбільш ефективного дизайну будь-якого продукту.
Більше законів UX
Закон Фіттса демонструє, як полегшити взаємодію шляхом ретельного вимірювання і розташування елементів інтерфейсу. Він стверджує: час, необхідний для досягнення мети - це відповідність відстані і розміру цілі. Це особливо важливо при проектуванні кнопок і інших клікабельних елементів на екрані.
Закон Хіка, або закон Хіка-Хаймана, названий на честь британського і американського психологів Вільяма Едмунда Хіка і Рея Хаймана, описує час, який потрібен людині для прийняття рішення в результаті можливого вибору: збільшення числа опцій логарифмически збільшує час прийняття рішення.
Закон Міллера каже, що середньостатистична людина може зберігати тільки 7 (+ або - 2) елементи в короткостроковій пам'яті. Він підкреслює переваги чанкінга для полегшення складних завдань шляхом групування інформації по перцептивних принципом.
Бритва Оккама - філософська ідея чи науковий принцип, що якщо існує два пояснення одного події, то вибирати треба простіше. Вільям Оккам, францисканський монах, вивчав логіку в XIV столітті, вперше висловив цей принцип, який говорить: «Не слід використовувати більше речей, ніж необхідно». Слово «бритва» - це метафора: бритва Оккама позбавляє від непотрібних пояснень.
Принцип Парето, також відомий як правило 80/20, стверджує, що для багатьох подій приблизно 80% наслідків доводиться на 20% причин.
Ефект ізоляції, також відомий як ефект фон ресторф - це тенденція запам'ятовувати те, що виділяється в групі, і надавати йому більше вагомості, ніж йому подібним. Назва явища походить від імені німецького психіатра Гедвігою фон Ресторф, вперше задокументувала його в 1933 році.
Німецький психолог Герман Еббінгаус вважається креатором терміна «ефект краю». Він полягає в тому, що людина схильна пам'ятати перший і останній елементи в серії краще, а середні - гірше.
